-30%

З видлами до шиї

300.00рсд 210.00рсд

Автор: Славко Роман Рондо

Рок виданя: 2020

ISBN: 978-86-7105-343-2

Add to Wishlist
Add to Wishlist
Compare

ОПИС

Виривок з рецензиї

Бунтовнїк зоз причину

Нє дармо ше твердзи же кед ше баржей упозна автора, баржей ше похопи його дїло. Рондова поезия ту вообще нє винїмок. Рондо то його поезия. На перше читанє є лєгка, розумлїва, точно мож препознац о чим пише. Його препознатлїви стил праве у тим же пише отворено, реално, без украшованя и без пакованя до украсного паперу. Читанє идзе лєгко, без даякого прициску, яґод кед биш плївал на плахтарки. Алє… вец ше наидзе на одредзени стих котри це порве, загамує и враци назад ознова пречитац писню. Сам тот стих котри порве чловека, у ствари тот котри и отвори очи читательови и порве до глїбини души. Так, на тот способ поета отвера свою душу читательом и кладзе ю у форми стихох, на папер. Отворено, щиро, без спреводзки, без даякей глїбокей филозофиї. Гутори так як є. Же би його твори були блїзши ширшей маси читательох, вон хаснує и таку синтаксу. Нє ма потреби ше воздзвиговац, правиц зоз себе тото цо є нє. А у чим ше состої творенє поезиї, кед нє у тим же би була доступна и розумлїва шицким. Катеґорично у тих своїх творох одбива буц елитиста, бо елитизем уж подрозумює други уровень як и писаня, так и читаня. Сирово и правдиво.

Рондо поета екстази. Нє мож анї задумац його поезию без екстатичних хвилькох, як цо звичайно, остатнї стих у каждей писнї дзе ше наиходзи на нагле обраценє того цо поета виноши: „Зашпи остатня мац Керестура…”, „Нас чарна и мокра прицишнє глїна…”, дзе катеґорично одбива сцекнуц од нєминовносци животного циклуса. Же би бул екстатични, поета ше виклада подшмиху, подозривосци, пародиї, та ше аж и указує у комплетней ранївосци, цо скоро кажда любовна писня тото и указує. Же чловек прежиє любовни розчарованя, возбудзеня, зохабяня: „Я жимни, а ти враца”. Праве зоз стихами указує на факт же на швеце найвироятнєйше єст достаточно любови, лєм є погришно розпоредзена. Источашнє зна писац и жимни и зжати стихи: „Там дзе єме, там ше и посереме…”, дзе часто зна похасновац прости слова, котри кед би нє були похасновани, писня би автоматски страцела свою сущносц. Так и реаґує емотивно и то кед чловек спозна шмерц як состойну часц живота и одходу до вичносци важних особох зоз живота: „Чуєм оцово крочаї…”. „Вше думаме же єст ище часу, живот и шмерц бависка бавя”. Праве так, источашнє є и жимни, и нє. Шицко тото потвердзує же його швет з єдного боку аритметично дефиновани, без тайнох, зоз намаганьом же би онєзвичаєл саму сущносц виражованя, а заш, з другого боку його швет бурйовити, розбуйдошени, нєпохоплїви, а ма потребу го естетски обдумац.

Пребарз вельо абсурду на тим швеце, мазохизму и нєстаємносци, на цо вон зоз моцним акцентом обраца увагу. Же ствари подло стоя цо ше дотика валалу и власци, дава му за право ґажиц и нємилосердно увредзовац и понїжовац глуптакох и нє допущує себе буц преґажени зоз животнима габами. Контекст поетовей поезиї ше состої од єдней файти резиґнациї, емотивней малодушносци до котрей може упаднуц зоз даякей тривиялней (або нє) причини.

Уж по самим змисту мож нагаднуц же ту присутна єдна нєзвичайна асоцияция-протест, опоминанє и шицко тото виповедзенє на прости и єдноставни способ. Цали час, у каждей часци мож почувствовац поетово тарганє, гирмотанє, давнє як на тацни отворену душу зоз описаних дожицох. Шицко цо виражує, поета дава у римованих стихох котри приводза до вигваряня скоро у єдним диху. Же ту преткана носталґия за старим крайом, за дзецинством и за младосцу, цалком обачлїве зоз скоро каждей часци тей збирки поезиї. Шицки його чула пошвецени Керестуру, бависком, першим любовом, першим пиянством, та и першим розчарованьом. Праве тота прешлосц до котрей ше поета часто враца дава му моци за дальше активне писанє и то тота карика котра го нє може роздвоїц од валалу, од людзох, од власних кореньох, бо праве там препровадзел векшу часц власного живота.

Факт же поета часто зна похасновац прости виражованя котри би могло наволац простацтво, медзитим, украшованє датих поняцох лєм пре пуританцох би приведло до комплетно иншакей слики котру поета жада дац читательом. Оправданосц, того чи нє, уж треба зохабиц смаку тим котри то читаю. Можебуц уж и час же би ше вишло зоз рамикох єдного-те истого и преширело видогляди и розширело спектар роздумованьох. Зоз тим би ше посцигла и рижнородносц у поезиї, бо стално исте доведзе до допитосци. А як цо знаме, поезия сама по себе субєктивна и треба охабиц читательови же би сам одлучел о квалитету истей. Краса слова вше була есенциялна за поезию, алє ше зоз прикрашованьом часто сцека од реалносци, цо при Рондови вообще нє так. Поставя ше питанє же чи краса слова виратує швет, чи швет виратує красу слова и чи наисце поезиї нєобходна субтилносц. Кажда кнїжка найдзе свойого читателя, та так и тота найдзе драгу до свидомосци читателя же ту присутна глїбока чувствительносц, гоч то на перши попатрунок нє так обачлїве.

Реално, дух писаня котри у себе Рондо ноши, ридко ше находзи. Озда праве прето же ше нє кланя нїкому, анї нїчому. То дух котри присутни як у нїм, так и його поезиї, котри ше шири, траци гранїци и ноши у себе праве тоту сущну паролу же треба роздумовац звонка шкатули, односно think outside the box.

Каролина Джуджар

Quick Navigation
×
×

Cart