ОПИС
Виривок з рецензиї
УРОВНЇ СВИДОМОСЦИ, або Поезия забутих дньох
Славко Винаї, чия перша самостойна кнїжка Уровнї свидомосци конєчно пред нами, як поета у рускей явносци зявел ше тераз уж давно, ище як ґимназиялєц и познєйше студент у гевтих надреалних часох позних дзеведзешатих и перших младих рокох нового милениюма. Нє рахуюци керестурски андерґраунд фанзини, з часу на час обявйовал у МАК-у и на бокох „Литературного слова”. Окрем як перспективни млади поета, Славко Винаї своєчасово на рускей (контра)културней сцени бул обачлїви, а остал боме и запаметани, и як шпивач и фронтмен вецей керестурских панк-рок и експерименталних музичних бендох, а окреме як талантовани ґлумец у даскельо вчаснєйших Ачимових представох. Нєшка, як новинар/редактор заняти у Рускей редакциї РТВ, Винаї насампредз препознатлїви по зложенших документаристичних емисийох, у хторих поряднє од себе дава вецей як цо то вимага прости роботни задаток. Шицки спомнути Винайово творчи вислови на даяки способ маю жридло або ше улїваю и до його поезиї. Кед о тим слово, єден є од трох авторох обявених у першей кнїжки МАКoff едициї (Триолоґия, 2006) хтора наградзена зоз припознаньом Александра Духновича „Златни медведз” (Торонто, 2007), а заступени є и у антолоґиї Дзеци з урбаного гумна (МАК, 2010).
Гоч то у уметнїцкей литератури, а насампредз кед слово о поезиї нїґда нє лєгко, наисце чежко одредзиц кнїжку Уровнї свидомосци. То нє стихи и писнї вишпивани през два або три безсни ноци у сциску творчого корчу, а анї є нє ретроспектива або збирка вибраних творох зоз опусу пририхтана з нагоди даякей округлей рочнїци творчей роботи. Скорей бим повед же Уровнї свидомосци Винкова творча биоґрафия, його поетични CV. Шицки поетски мотиви и слички хтори го од перших ґимназиялских стихох по нєшка интересую и инспирую, ту, у тих рамикох. Прероштовани и превяти, одлєжани и одчасовани, у своєй полней ароми и моци, як стара а добра палєнка.
Як цо кеди-нєкеди добре ознова препечиц и попрелївац тото чечне благо же би нє пошло на старе и збутнєне, алє остало швиже и бистре як слиза и гладке як олєй, так и Уровнї свидомосци нє лєм збирка стихох позбераних и позметаних зоз зожовкнутих цидулкох и пошмарбаних текох. Винаї их доробел и оплеменєл хаснуюци шицки з роками научени тайни ремесла и препущуюци их през власни горки жґрид искуства. Значи, вон нє єден од тих поетох хтори кед раз напишу писню, нє даю у нєй рушиц анї словко, анї запятку, як кед би им Евтерпия, чи Ерато, чи други божества поезиї особнє до пирка диктовали стихи. Думам же то тиж указатель творчей дозретосци – кед може буц лєпше, чом би нє було лєпше?
Розумлїве же мотив любови – ґу жени, ґу завичаю, ґу животу, ґу Богови, на концу-конца, универзални, основни и перши каждому хто почувствує потребу писац стищки и стихи. Винаї ту нє винїмок. Вежнїме, за приклад, завичай. Вон люби свой родзени валал, або, будзме щири, Керестур, исто як цо го любели и Костельник, и Юлинко Надь и Папгаргаї, як го любя Михал Рамач або Рондо. Лєм го люби з другима словами. Поетски слички хтори вибера зоз тканя памяткох, мриї и емоцийох – у цмих круцинох, змерк як склонїско, друженє з єствами до хторих уж нїхто нє вери, та и тот сироти цемни когуцик – скоро вше випатраю уникатни, ясни и нєвилїзани. Якошик ше му кажди раз уда, чи интуитивно чи то талант, шицко єдно, вибрац прави фрейм, замарзнуц сущни скриншот зоз филма живота. Тото гварим понеже особнє знам час и контекст кеди написани дзепоєдни писнї зоз Уровньох свидомосци. Кед их тераз читам, можем точно реконструовац тоту атмосферу и амбиєнт, скоро физично и осетово можем почувствовац їх сцаговацо-загасти смак. Прето мам упечаток же Славко Винаї писнї пише подобно як цо добри вивисцовач може цалу єдну подїю, або феномен, або цали єден час зжац до вистки або твиту, а же би повед шицко цо сущне. Розлика лєм у тим же поезия нє условена з диктатом реалносци.
Окрем же му вислов уникатни, з доберанима и домерковано вибранима словами, Винаї ма ище єден, по моїм думаню, тиж автентични спецификум у своєй поезиї. Обачлїво алє цалком леґитимно фундаментовани на здобуткох поп-култури, дзешка помедзи жридловим еґзистенциялистичним мотивом и нихилистичним поглядом на швет и стварносц, то нам, ґенерацийом народзеним седемдзешатих и вчасних осемдзешатих, блїзки chose not to choose принцип. По тей доктрини резиґнованосци, меняц швет, за хтори добре знаш яки є, и же скоро сиґурно нє постанє лєпши, нє лєм же даремна, алє дакеди и контрапродуктивна робота. Прето, час, енерґию и шицки други огранїчени животни ресурси мож и мудрейше вихасновац… наприклад, писац добру поезию. У Винайовей поезиї швет анї нє долїна слизох, анї є нє заквитнута пажичка, вон просто таки яки є. Живот нє журка, анї є нє трапеза, лєм є живот. Його стихи нє пароли з барикадох, анї су нє квазиинтелектуалистичне виживйованє фрустрацийох и комплексох. То стихи длуго чуваней и тераз оголєней интими. Як читатель, можем буц лєм подзековни же ю з нами подзелєл.
Иван Сабадош