ОПИС
-виривок з рецензиї-
БОЛЬ И СМУТОК ХЛОПСКОГО РОДУ
“Нєт велькей творчосци без велького болю. Шицко ше народзи з болю и креви. Як и дзецко” – гварел Йован Дучич, а Неманя Митрович у своЇх приповедкох написал же “Живот кратки, прекратки. Нє лєм за ученє. Цали є нєдостаточни аж и за одпитованє зоз того швета.”
У найновшей кнїжки поезиї Агнети Бучко Папгаргаї “Осце и черешнї” смуток присутни скоро у каждей писнї, комплетна збирка преткана зоз смутком преходносци, краткого тирваня и вичней загадки васиони, прецо зме ту, прецо так кратко, прецо церпиме боль, чом нас живот болї, чи боль и сущносц того живота. Алє у єй стихох присутне и становиско же нїч на тим швеце нє даремне, та анї єднодньови лєт мотиля, анї квиток у полю, анї шпиванка цверчка, чи соловея. Шицко то краса того швета, тей планети, того ту живота, як у думки Достоєвского же “краса спаши, виратує швет”, а як там далєко на гвиздох, нє дате нам знац, можебуц лєм чувствовац.
Поетесово дожице природи и швета нє лєм визуалне, алє и тактилне, бо тактилна краса глїбша як визуална. Єй думки, способ виражованя у векшини стихох у технїки нукашнього монолоґу, сучасни, нови и швижи слики, хаснує єден специфични випосцени язик и богату метафорику, а писню вше закончує зоз поенту. Поетеса обачує, чувствує и дочаровює читачови як слику, так и емоцию, алє часто поставя и питанє, реторичне питанє хторе роздумованє о чловеческим смислу иснованя у безконєчносци простора и часу.
У шветовей литератури поезия Агнети Бучко Папгаргаї на шлїду литературних проседеох Ани Ахматовей и Марини Цветаєвей, а у рускей литератури вона твардо стої помедзи оптимистичну и полну живота Ирину Гарди Ковачевич и меланхоличну Наталию Канюх.
Агнета зоз свою поезию болю и смутку, хтори у руским язику хлопского роду, дала риси женскей сензибилносци, а Иво Андрич гварел же “Живот як чудо, нєпреривно ше троши и осипує, а заш лєм тирва и стої твардо” – так як и Агнетова поезия у рускей литератури и то нє лєм зоз тоту найновшу збирку поезиї.
Олена Планчак Сакач